ТЕОРЕТИЧНІ І ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

Анотація

Вступ. У статті розкрито аспекти децентралізації публічної влади в Україні з позицій теорії і практики.

Метою статті є доведення з позицій теорії і практики місця й ролі децентралізації публічної влади в нашій державі, переваг і бар’єрів цього процесу, а також комплексу взаємопов’язаних заходів для підвищення результативності процесу децентралізації.

Методи дослідження: для обґрунтування значущості реалізації процесу децентралізації влади в нашій державі застосовані системний і аналітичний підходи, статистичні методи, а також метод аналізу і синтезу.

Результати: здійснено змістову і сутнісну характеристики публічної влади в Україні і наведено її ознаки. Констатовано, що головним суб’єктом реалізації публічної влади є держава. Акцентовано на важливій ролі органів місцевого самоврядування і громадськості як суб’єктів здійснення публічної влади. Обґрунтовано необхідність розвитку місцевого самоврядування і децентралізації влади в нашій державі. Розкрито змістове навантаження понять «процес децентралізації» і «форми децентралізації» з метою повнішого та глибшого розкриття змісту дефініції «децентралізація». Вказано на важливу роль довіри до публічної влади і продемонстровано існуючий рівень довіри до владних інституцій у сучасних умовах. Представлено системну множину проблем, які з’явилися в ході реформи децентралізації в Україні у 2015−2020 рр. До них віднесено: неефективну комунікацію між владою та громадянами, наслідком чого став інформаційний вакуум; необхідність вирішення питання забезпечення спроможності утворених громад; неузгодженість повноважень між органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування, а також функцій та повноважень між місцевими радами та районними державними адміністраціями й районними радами; низьку якість кадрового складу органів місцевого самоврядування; неефективність використання фінансових ресурсів та інші. Констатовано, що вони вказують на низьку спроможність територіальних громад, яка існує й сьогодні, і відображається у: нездатності окремих територіальних громад надавати якісні й доступні публічні послуги (у сферах охорони здоров'я, екології, житлово-комунального господарства, освіти тощо); захищати права й інтереси мешканців; ресурсно (інфраструктурно, кадрово, фінансово тощо) супроводжувати власний розвиток. Визначено додаткові причини, які вказують на низьку спроможність територіальних громад. Такими причинами є: недостатня активність жителів територіальних громад і громадських організацій; недосконалість інституту власності; певна інформаційна закритість діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування; неналежна цифровізація органів публічної влади; відсутність повних і достовірних даних про потенціал громад; повномасштабна військова агресія росії проти України; ігнорування викликів, пов’язаних зі сталим та інклюзивним розвитком тощо. Окреслено умови, які повинні бути створені, щоб посилити спроможність територіальних громад.