Сучасні моделі державного регулювання туризму

Анотація

Вступ. В умовах загострення кризових явищ у світовій економіці дедалі важливішим стає вивчення досвіду реалізації державної політики у ключових секторах економіки, до яких належить і туризм, що спроможні забезпечити у країні економічне зростання. Зростає увага до практики створення та функціонування інституцій регулювання туризму, що дає змогу виокремити основні пріоритетні заходи в певних соціально-економічних і політичних умовах розвитку.

Мета. Проаналізувати сучасні моделі державного регулювання туризму і на основі розгляду їх класифікацій, що здійснили українські вчені, визначити оптимальний варіант, який необхідно застосовувати у посткоронавірусних умовах в Україні.

Методи дослідження. У статті застосовані логічно-абстрактний, порівняльний та методи аналізу і синтезу при дослідженні сучасних моделей державного регулювання туризму, визначені мети й  формуванні висновків.

Результати. Автор в статті дослідив чотири основні моделі державного регулювання туризму. Особливість американської моделі полягає у відсутності центральної державної інституції, яка б відповідала за функціонування та розвиток туризму. Централізована модель передбачає державне регулювання туризму окремим – центральним органом виконавчої влади на рівні міністерства. Європейська модель полягає у тому, що регулювання туризму здійснюється на рівні багатогалузевого міністерства, у межах якого функціонує спеціальний структурний підрозділ. Змішана модель державного регулювання туризм передбачає створення комбінованого міністерства, яке поряд з регулюванням туризму, опікуватиметься  питаннями галузей економіки та соціальної сфери держави, котрі є суміжними до туристичної діяльності (культура, спорт тощо). Обґрунтовано доцільність використання в Україні централізованої моделі державного регулювання туризму.

Висновки. Аналіз світових моделей державного регулювання туризму дав змогу обґрунтувати доцільність використовувати в Україні модель централізованого державного регулювання туризму, яка, на наш погляд, у сучасних реаліях розвитку української держави забезпечить (використовуючи зарубіжний досвід) розв’язання  проблем розвитку вітчизняного туризму, що залежить від механізму функціонування його управлінської системи, рівня системи матеріально-технічного забезпечення, ролі державних та громадських інституцій, ефективності економіко-правового регулювання.